Read Біблія, Куліш Буття 44 Bible Online

Буття 44 - Біблія, Куліш bible

Буття 44

¹І наказав Йосип начальнику дому свого, говорячи: «Наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,

²а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка наймолодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб». І зробив той за словом Йосипа, яке сказав він.

³Вранці, коли розвиднілося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.

⁴Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосип сказав начальникові дому свого: «Іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: ”Чому ви заплатили злом за добро?

⁵Чи не та це чаша, з якої п’є пан мій і він гадає на ній? Це лихе ви зробили”».

⁶Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.

⁷Вони сказали йому: «Для чого пан наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.

⁸Ось срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі ханаанської. Як же нам украсти з дому пана твого срібло або золото?

⁹У кого з рабів твоїх знайдеться чаша, тому смерть, і ми будемо рабами пана нашого».

¹⁰Він сказав: «Тепер, як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться чаша, той буде мені рабом, а ви будете невинні».

¹¹Вони поспішно опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.

¹²Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи наймолодшим. І знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.

¹³І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.

¹⁴І прийшли Юда та брати його в дім Йосипа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.

¹⁵Йосип сказав їм: «Що це за вчинок, що ви зробили? Хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?»

¹⁶Юда сказав: «Що нам сказати панові нашому? Що говорити? Чим виправдовуватися? Бог знайшов провину рабів твоїх. Ось ми раби панові нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша».

¹⁷Але Йосип сказав: «Ні, я цього не зроблю. Той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого».

¹⁸І підійшов Юда до нього, і сказав: «Пане мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха пана мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ж ти — як сам фараон.

¹⁹Пан мій запитував рабів своїх, говорячи: ”Чи є у вас батько або брат?”

²⁰Ми сказали панові нашому, що у нас є батько старий, і наймолодший син, син старості, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.

²¹Ти ж сказав рабам твоїм: ”Приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього”.

²²Ми сказали панові нашому: ”Юнак не може залишити батька свого, бо якщо він залишить батька свого, то той помре”.

²³Але ти сказав рабам твоїм: ”Якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви не побачите більше лиця мого”.

²⁴Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова пана мого.

²⁵І сказав батько наш: ”Підіть знову, купіть нам трохи їжі”.

²⁶Ми сказали: ”Не можемо піти. А якщо буде з нами менший брат наш, то підемо, тому що не можемо бачити того чоловіка, якщо не буде з нами найменшого брата нашого”.

²⁷І сказав нам раб твій, батько наш: ”Ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів.

²⁸Один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний. І я не бачив його донині.

²⁹Якщо і цього візьмете від очей моїх і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою зі смутком у могилу”.

³⁰Тепер, якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами юнака, з душею якого пов’язана душа його,

³¹то він, побачивши, що немає юнака, помре. І зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, з печаллю в могилу.

³²При цьому я, раб твій, взявся відповідати за юнака батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе, то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.

³³Отже, нехай я, раб твій, замість юнака залишуся рабом у пана мого, а юнак нехай іде з братами своїми:

³⁴бо як піду я до батька мого, коли юнака не буде зі мною? Хіба, щоб побачити біду, що спіткає батька мого».