Read Біблія, Куліш Вiд Луки 8 Bible Online

Вiд Луки 8 - Біблія, Куліш bible

Вiд Луки 8

¹Після цього Ісус проходив через міста і села, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Царство Боже, і з Ним дванадцять,

²і декотрі з жінок, що були зцілені від злих духів та недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої сім демонів вийшло,

³і Іоанна, дружина Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, та багато інших, котрі служили Йому майном своїм.

⁴Коли зібралось багато народу і люди приходили до Нього з усіх міст, Він почав говорити притчею:

⁵«Вийшов сіяч сіяти зерно своє. І коли він сіяв, одне впало край дороги і було потоптане, і птахи небесні поклювали його.

⁶Інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи.

⁷А інше впало між тернину, і тернина виросла і заглушила його.

⁸А ще інше впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід стократний». Сказавши це, Він вигукнув: «Хто має вуха слухати, нехай слухає!»

⁹Учні ж Його запитали Його: «Що б значила ця притча?»

¹⁰Він же відповів: «Вам дано знати таємниці Царства Божого; іншим же — в притчах, так що вони, ”дивлячись, не бачать і, слухаючи, не розуміють”.

¹¹Ось що означає притча ця: насіння — це Слово Боже.

¹²Те, що впало край дороги, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово з серця їхнього, щоб вони не повірили і не спаслися.

¹³Те, що впало на камінь, це ті, що, почувши слово, приймають з радістю, та, не маючи кореня, вірують тільки до часу, а під час спокуси відпадають.

¹⁴Те, що впало між тернину, це ті, що слухають слово, але відходять, заглушені клопотами, багатством та розкошами життєвими, і вони плоду не приносять.

¹⁵А те, що впало на добру землю, це ті, що слухають слово і зберігають його в чистому та доброму серці, і вони приносять плід у терпінні». Сказавши це, Він виголосив: «Хто має вуха слухати, хай слухає!»

¹⁶Ніхто, засвітивши свічку, не накриває її посудиною і не ставить під ліжко, а ставить її на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.

¹⁷Бо нема нічого таємного, що не стало б явним, ні захованого, що не стало б відомим і не виявилося.

¹⁸Отже, уважайте, як слухаєте! Бо хто має, тому додасться, а хто не має, від нього візьметься і те, що, здається йому, ніби він має».

¹⁹Прийшли до Нього мати і брати Його, та не могли доступитись до Нього через натовп.

²⁰І сповістили Його: «Мати Твоя та брати Твої стоять надворі і бажають бачити Тебе».

²¹Він же сказав їм у відповідь: «Мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають Слово Боже і виконують його!»

²²Одного дня Він увійшов у човен з учнями Своїми і сказав їм: «Перепливімо на той бік озера». І відчалили.

²³Коли вони пливли, Він заснув. І зірвалася на озері велика буря, аж заливало їх, і вони були в небезпеці.

²⁴І підійшовши, розбудили Його і сказали: «Наставнику, Наставнику, ми гинемо!» Він же встав, заборонив вітрові та хвилям,— і вони вщухли, і настала тиша.

²⁵Тоді Він сказав їм: «Де віра ваша?» Вони ж, перелякані, дивувалися і говорили один до одного: «Хто ж Він такий, що і вітрам, і воді наказує, і вони слухають Його?»

²⁶І перепливли вони в країну Гадаринську, що проти Галилеї.

²⁷Коли ж Він вийшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, одержимий демонами з давнього часу; він не вдягався в одежу і не мешкав у домі, а в гробницях.

²⁸Побачивши Ісуса, він закричав, упав перед Ним і гучним голосом сказав: «Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього! Благаю Тебе, не муч мене!»

²⁹Бо Він звелів нечистому духові вийти з цього чоловіка. Довгий час нечистий дух схоплював його, так що в’язали його ланцюгами та кайданами, щоб здержати його, але він розривав кайдани,— і демон гнав його по пустині.

³⁰Ісус запитав його: «Як твоє ім’я?» Він відповів: «Легіон!» Бо багато демонів увійшло в нього.

³¹І вони просили Ісуса, щоб не велів їм іти в безодню.

³²Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І демони просили Його, щоб дозволив їм увійти в них. І Він дозволив їм.

³³І демони вийшли з чоловіка, й увійшли в свиней. І кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.

³⁴Пастухи ж, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті й по селах.

³⁵І вийшли побачити, що сталося; і прийшли до Ісуса, і знайшли чоловіка, з котрого демони вийшли, одягненого і при розумі, що сидів біля ніг Ісуса, і вжахнулися.

³⁶Ті ж, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.

³⁷І весь народ Гадаринської околиці просив Його піти геть від них, бо охопив їх великий страх. Він увійшов у човен і вернувся.

³⁸А чоловік, з котрого демони вийшли, просив Його, щоб бути з Ним. Та Ісус відпустив його, кажучи:

³⁹«Повернись додому і розкажи, що зробив тобі Бог!» І він пішов, і проповідував по всьому місту, що зробив йому Ісус.

⁴⁰І коли Ісус повернувся, то люди радо прийняли Його, бо всі чекали Його.

⁴¹І ось прийшов чоловік, на ім’я Яір, котрий був начальником синагоги, і, припавши до ніг Ісуса, благав Його увійти до нього в дім,

⁴²бо в нього була єдина дочка, років дванадцяти, і та була при смерті. Коли ж Він ішов, народ тиснув Його.

⁴³А жінка, яка була хвора на кровотечу дванадцять років і яка витратила на лікарів усе, що мала, і ніхто не міг її вилікувати,

⁴⁴підійшла ззаду і доторкнулась до краю одежі Його, і вмить кровотеча в неї зупинилась.

⁴⁵А Ісус сказав: «Хто доторкнувся до Мене?» Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: «Учителю, народ оточує Тебе і тисне, а Ти питаєш: ”Хто доторкнувся до Мене?”»

⁴⁶Але Ісус сказав: «Хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене».

⁴⁷Жінка, побачивши, що не втаїлась, з тремтінням підійшла і, впавши перед Ним, призналася перед усіма людьми, з якої причини доторкнулася до Нього і як умить зцілилася.

⁴⁸Він же сказав їй: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе; іди з миром!»

⁴⁹Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: «Дочка твоя померла; не турбуй Учителя!»

⁵⁰А Ісус, почувши це, сказав йому: «Не бійся, тільки віруй, і вона буде спасенна».

⁵¹Прийшовши в дім, не дозволив нікому ввійти, крім Петра, Іоанна, Якова та батька і матері дитини.

⁵²Всі ж плакали і голосили за нею. А Він їм сказав: «Не плачте, вона не померла, а спить».

⁵³І сміялися з Нього, бо знали, що вона померла.

⁵⁴Він же вислав усіх геть, взяв її за руку і окликнув: «Дівчинко, встань!»

⁵⁵І дух її вернувся, і вона відразу ж встала; і Він звелів дати їй їсти.

⁵⁶І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати про те, що сталося.