Read Ukrainian Contemporary Version 2023 2 САМУЇЛА 19 Bible Online

2 САМУЇЛА 19 - Ukrainian Contemporary Version 2023 bible

2 САМУЇЛА 19

¹Цар розгублено затремтів. Він піднявся у верхню світлицю над брамою і заголосив. Рухаючись по кімнаті, він постійно повторював: Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я вмер замість тебе! Авесаломе, сину мій, сину мій!

²Йоава повідомили, що цар плаче та голосить за Авесаломом.

³Тож радість перемоги того дня перетворилась у жалобу для всього війська, оскільки всім стало відомо, що цар тужить за своїм сином!

⁴Повертаючись у той день після битви у свої міста, воїни входили крадькома, як прокрадаються солдати, котрі відчувають сором, як ніби вони втекли з поля бою.

⁵А в той час, затуливши своє обличчя руками, цар у повний голос кричав: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, мій синку, сину мій!

⁶Тоді Йоав увійшов у царську кімнату, і сказав: Ти нині знеславив усіх твоїх воїнів, котрі сьогодні врятували твоє життя, життя твоїх синів і твоїх дочок, а зрештою й життя твоїх жінок та життя твоїх наложниць!

⁷Напевно, ти любиш тих, котрі тебе ненавидять, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти сьогодні показав, що твої воєначальники й твої воїни для тебе нічого не значать. Я тепер зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні загинули, то це ти вважав би правильним!

⁸Тож устань, вийди й щиро звернися з підбадьоренням до своїх воїнів, бо присягаюсь ГОСПОДОМ, якщо негайно ти не вийдеш, то протягом ночі з тобою не залишиться жодного чоловіка! А це обернеться найгіршим лихом за всі нещастя, які доводилось тобі переживати від твоєї молодості й дотепер!

⁹ Після цих слів цар устав, і зайняв своє місце у брамі, а всьому військові повідомили, говорячи: Нарешті цар сидить на своєму місці у брамі! Тоді усе військо вишикувалось перед царем, в той час як Ізраїльтяни-заколотники розбіглись до своїх поселень.

¹⁰Так сталося, що весь народ в усіх Ізраїлевих племенах почав ремствувати, говорячи: Цар нас рятував з рук наших ворогів; він нас спас із рук филистимців, а тепер він у вигнанні з краю через Авесалома;

¹¹Авесалом, якого ми помазали царем над нами, загинув у битві, — тож тепер чому ви зволікаєте й не повертаєте царя?

¹²Дізнавшись про це, цар Давид послав до священиків Садока та Авіятара, таке звернення: Поговоріть зі старійшинами Юди і запитайте їх: Чому ви повинні виявитись останніми з тих, котрі хочуть повернути царя в його палац, адже розмови всього Ізраїлю доходять до царя, та до його родини?!

¹³Ви є моїми братами, моєю кісткою та моїм тілом, тож чому ви маєте бути останніми щодо повернення царя?

¹⁴Скажіть також Амасі: Хіба ти не моя кість і моє тіло? Нехай покарає мене Бог і ще додасть, якщо ти не будеш у мене воєначальником війська в усі дні замість Йоава!

¹⁵Таким чином він схилив нащадків Юди, — всіх до одного чоловіка. Тож вони послали до царя сказати: Повертайся назад з усіма своїми слугами!

¹⁶Повертаючись, цар прибув до Йордану. Юдеї ж вийшли в Ґілґал, аби зустріти його і переправити царя через Йордан.

¹⁷З юдеями, назустріч з царем Давидом, поспішив і веніямінець Шімей, син Ґери, з Бахуріма.

¹⁸З ним було тисяча веніямінців, у тому числі й Ціва, колишній слуга родини Саула, разом зі своїми п’ятнадцятьма синами та з двадцятьма своїми слугами. Вони перейшли по інший бік Йордану ще до приходу царя.

¹⁹А перейшли брід з метою переправити родину царя, і таким чином послужити йому. Перед тим як цар мав переправитись через Йордан, Шімей, син Ґери, впав перед царем,

²⁰і сказав цареві: Нехай мій володар не вважає мене винуватим і не пам’ятає тієї провини, яку твій слуга вчинив у той день, коли мій володар, цар, виходив з Єрусалима, і нехай цар не бере того близько до свого серця!

²¹Адже твій слуга усвідомлює, який гріх я учинив, тому я сьогодні прийшов першим з усього Йосифового племені, аби зустріти мого володаря, царя.

²²Тоді син Церуї, Авішай, у відповідь сказав: Хіба Шімей не заслуговує смерті за те, що він проклинав ГОСПОДНЬОГО помазаника?!

²³Але Давид сказав: Що мені з вами робити, сини Церуїни, адже ви зараз поводитесь як мої противники! Сьогодні не повинно загинути жодної людини в Ізраїлі. Невже я мав би забути, що відтепер я знову цар над Ізраїлем?

²⁴І, звертаючись до Шімея, цар сказав: Ти не помреш! І цар у цьому йому заприсягнувся.

²⁵Назустріч із царем прийшов і Мефівошет, онук Саула. З того часу як цар пішов з Єрусалима і до його щасливого повернення, він не мив своїх ніг, не підстригав своєї бороди, і не прав свого одягу.

²⁶Так сталося, що коли нині він прийшов з Єрусалима для зустрічі з царем, то цар запитав його: Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?

²⁷А той відповів: Володарю мій, царю! Мене обманув мій слуга! Адже твій слуга сказав йому: Засідлай мені осла[34], я сяду на нього, та поїду з царем! — адже тобі відомо, що твій слуга кульгавий.

²⁸Він же очорнив твого слугу перед моїм володарем царем, тоді як мій володар, цар є як Божий ангел! Тож тепер роби, що вважаєш правильним.

²⁹Хоч уся родина мого батька не могла очікувати нічого від мого володаря, царя, як тільки приречення на смерть, ти помістив твого слугу між тими, котрі споживають їжу за твоїм столом, — тож яке я маю право ще чогось для себе вимагати від царя?

³⁰А цар відповів йому: Для чого усі ці розмови? Ось моє рішення: Ти і Ціва маєте поділити між собою поля Саула!

³¹Але Мефівошет відповів цареві: Нехай він хоч і все забирає, — головне, що мій володар, цар, щасливо повернувся до свого дому!

³²Так само й гілеадець Барзіллай прийшов з Роґеліма, й пішов з царем до Йордану, аби переправити його через Йордан.

³³Барзіллай був людиною дуже похилого віку, оскільки прожив вісімдесят років. Як досить заможна людина, він забезпечував царя харчами, коли той жив у Маханаїмі.

³⁴Цар сказав Барзіллаю: Йди, будь ласка, зі мною, — тепер я потурбуюсь про тебе в Єрусалимі.

³⁵Але Барзіллай відповів цареві: Скільки років життя мені ще залишилось, аби мені йти з царем у Єрусалим?!

³⁶Мені тепер вже вісімдесят. Хіба я здатний ще відрізняти добре від поганого? Хіба твій слуга ще відчуватиме смак їжі та пиття? Хіба я зумію ще насолоджуватись мелодіями співаків і співачок? Для чого твій слуга надалі мав би бути тягарем для мого володаря, царя?!

³⁷Ще трошки твій слуга проведе царя за Йорданом, — проте, за що цар мав би віддячувати мені такою нагородою?

³⁸Краще дозволь твоєму слузі повернутись, аби я міг померти в своєму родинному місті неподалік гробу мого батька та моєї матері. А от мій син, твій слуга Кімгам, — нехай він піде далі з моїм володарем, царем; учини йому те, що вважаєш за краще!

³⁹І цар відповів: Гаразд, нехай зі мною йде Кімгам, і я зроблю для нього все, що ти вважаєш за краще, — все, що тільки побажаєш, я зроблю заради тебе…

⁴⁰Отже, спочатку перейшов Йордан весь озброєний народ, після чого перейшов і цар. Потім цар поцілував Барзіллая і, прощаючись, поблагословив його; таким чином, той повернувся у свою місцевість.

⁴¹Далі цар вирушив у Ґілґал. З ним йшов і Кімгам; за царем рухалось також усе Юдейське військо та половина воїнів Ізраїлю.

⁴²Незабаром прийшли до царя і всі інші Ізраїльтяни. Вони запитали царя: Чому це наші брати, мужі Юди, крадькома переправили царя з його родиною і всіма людьми Давида через Йордан?

⁴³На це всі Юдеї відповіли Ізраїльтянам: А тому, що цар нам близький родич. Тож чому ви через це гніваєтесь на нас? Хіба цар нас чимось пригощав, чи ми отримали від нього якісь подарунки?

⁴⁴І все ж Ізраїльтяни сказали Юдеям: Нас у царстві є десять частин, а тому й Давид — більше наш, ніж ваш! Навіщо ви так зневажили нас? Хіба ж не від нас вийшло перше слово, щоб повернути нашого царя? Але докази (аргументи) Юдеїв були сильнішими, ніж аргументи Ізраїльтян.