Read Ukrainian Contemporary Version 2023 ДІЇ 27 Bible Online

ДІЇ 27 - Ukrainian Contemporary Version 2023 bible

ДІЇ 27

¹ Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.

²Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.

³Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по‑людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.

⁴Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.

⁵Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.

⁶І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.

⁷Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.

⁸Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.

⁹Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,

¹⁰кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.

¹¹Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.

¹²Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно‑західних вітрів.

¹³Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.

¹⁴Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.

¹⁵Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.

¹⁶Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,

¹⁷якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.

¹⁸Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,

¹⁹а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.

²⁰Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.

²¹Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.

²²Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.

²³Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,

²⁴і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!

²⁵Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.

²⁶Ми маємо добратися до якогось острова.

²⁷А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.

²⁸І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів[16]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.

²⁹А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі і молилися, аби настав день.

³⁰Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,

³¹Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!

³²Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.

³³А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.

³⁴Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.

³⁵Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.

³⁶Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.

³⁷Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.

³⁸Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.

³⁹А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.

⁴⁰Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.

⁴¹Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.

⁴²Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.

⁴³Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,

⁴⁴а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.