Read Ukrainian Contemporary Version 2023 1 САМУЇЛА 20 Bible Online

1 САМУЇЛА 20 - Ukrainian Contemporary Version 2023 bible

1 САМУЇЛА 20

¹Тим часом Давид утік з Найота, що біля Рами, прийшов до Йонатана й запитав: Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити?

²Той же відповів йому: У жодному разі ти не помреш! Адже мій батько, що би не робив, — щось велике, чи мале, — нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу? Такого не може бути!

³Але Давид, присягаючись, переконував: Твій батько добре знає, що ти доброзичливо ставишся до мене, тому й вирішив: Нехай про це не знає Йонатан, аби він не засмутився! Але як живий Господь і як живий ти, присягаюсь, що між мною і смертю лише один крок!

⁴Тоді Йонатан відповів Давидові: Чого лише побажаєш, я зроблю для тебе!

⁵І Давид попросив Йонатана: Ось завтра свято новомісяччя, і я зобов’язаний сидіти за столом поруч з царем! Тому відпусти мене, щоб я заховався на полі аж до вечора третього дня!

⁶Якщо твій батько почне розпитувати про мене, то ти скажи: Давид у мене відпросився, аби побігти у своє місто Вифлеєм, оскільки там уся родина приносить щорічну жертву.

⁷Якщо ж він просто скаже: Добре! — то це означатиме, що твій слуга в безпеці; але якщо він запалає гнівом, то знай, що в нього злочинні наміри.

⁸Тож зроби таку ласку своєму слузі, адже ти зв’язав себе ГОСПОДНІМ Заповітом зі своїм слугою! Але якщо на мені якась провина, то вбий мене ти! Для чого маєш мене вести до свого батька?

⁹І Йонатан відповів: У жодному разі таке не може статися з тобою, щоб я справді дізнався, що у мого батька злі щодо тебе наміри, а тобі я про це не повідомив!

¹⁰Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто мене повідомить, про злочинні наміри твого батька?

¹¹І Йонатан запропонував Давидові: Давай вийдемо в поле! Коли ж вони обидва вийшли в поле,

¹²Йонатан промовив до Давида: Свідок ГОСПОДЬ, Бог Ізраїлю, що завтра у цей час, чи післязавтра, я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю.

¹³І нехай ГОСПОДЬ відплатить Йонатанові, та ще й додасть, якщо я довідаюсь, що мій батько хоче заподіяти тобі зло, а я не повідомлю тебе про це, аби ти міг спокійно втекти, і щоб ГОСПОДЬ був з тобою, як Він був з моїм батьком.

¹⁴Але також і ти присягнися, що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за ГОСПОДНІМ милосердям. Якщо ж я помру,

¹⁵то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, — і навіть тоді, коли ГОСПОДЬ знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида.

¹⁶Отже, Йонатан поновив угоду з родом Давида, сказавши: нехай ГОСПОДЬ відплатить усім ворогам Давида.

¹⁷Йонатан знову заприсягнувся Давидові у своїй любові до нього, тому що любив його, як власне життя.

¹⁸Нарешті Йонатан сказав йому: Завтра, дійсно, свято новомісяччя, і помітять твою відсутність, оскільки побачать, що твоє місце порожнє.

¹⁹Тому післязавтра обов’язково приходь на те місце, де ти ховався після замаху на тебе перший раз, і сховайся за скелею Азель.

²⁰А я випущу три стріли в той бік, ніби вправляючись у стрільбі в ціль.

²¹Потім я пошлю слугу з наказом: Йди й знайди стріли. Якщо я скажу слузі, гукаючи: стріли з цього боку, позаду тебе, тож принеси їх! — то можеш прийти, оскільки тобі нічого не загрожує, як живий ГОСПОДЬ!

²²Але якщо я крикну слузі: Біжи, адже стріли там, далі від тебе! — то втікай, тому що тебе відсилає Сам ГОСПОДЬ.

²³Що ж до справи, про яку ми говорили, — я і ти, — то ГОСПОДЬ — Свідок між мною й тобою навіки!

²⁴Отже, Давид сховався в полі. Коли ж настало свято новомісяччя, то цар сів до столу вечеряти.

²⁵Цар сидів на своєму звичному місці біля стіни, а Йонатан навпроти нього, Авнер сидів поруч із Саулом, а місце Давида залишалось порожнім.

²⁶Того дня Саул не сказав ані слова, вирішивши, що це випадковість, — можливо Давид нечистий, і просто не встиг очиститись.

²⁷Однак, коли наступного дня новомісяччя місце Давида було знову порожнім, то Саул запитав свого сина Йонатана: Чому це син Єссея не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?

²⁸Йонатан відповів Саулові: Давид дуже просив мене дозволити йому піти до Вифлеєма,

²⁹мовляв: Відпусти мене, оскільки в нас у місті звичай приносити родинну жертву, й мої брати просили мене прийти. Отже, якщо твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів! Тому він і не прийшов до царського столу.

³⁰Тож Саул запалав гнівом на Йонатана, й сказав йому: О ти, сину зрадливої негідної жінки! Хіба я не знаю, що ти заприятелював із сином Єссея заради власної ганьби та на сором своєї матері?

³¹Адже протягом усього часу, поки живе на землі син Єссея, не зможеш міцно утвердитись ні ти, ні твоє царство. Тому зараз же пошли, й нехай приведуть його до мене, тому що він приречений на смерть!

³²Але, відповідаючи, Йонатан запитав свого батька Саула: За що він має померти, що він таке вчинив?

³³Та у відповідь Саул замахнувся й кинув на нього списа, щоб вбити його. Лише тоді Йонатан зрозумів, що його батько, справді, вирішив убити Давида.

³⁴Тож Йонатан з обуренням у гніві підхопився із-за столу, й другого дня новомісяччя нічого не їв через тугу за Давидом та образу на свого батька.

³⁵Як і було умовлено, рано-вранці наступного дня Йонатан вийшов у поле на зустріч з Давидом; з ним був юнак — його слуга.

³⁶Тож він сказав своєму слузі: Біжи й підбирай стріли, які я випускатиму. І слуга побіг, а він випустив стрілу так, що вона перелетіла через нього.

³⁷А коли слуга пішов на те місце, куди Йонатан випустив стрілу, то Йонатан закричав йому вслід і сказав: Хіба ж стріла не знаходиться далі за тобою?

³⁸І знову Йонатан услід слуги заволав: Швидше! Негайно поспішай і не зупиняйся! Тож слуга Йонатана, зібравши стріли, прийшов до свого володаря.

³⁹Але слуга ні про що не відав, а лише Йонатан і Давид знали, про що йдеться.

⁴⁰Після цього Йонатан віддав свою зброю, яку мав, своєму слузі, й сказав йому: Йди, віднеси до міста!

⁴¹І коли слуга відійшов, то Давид вийшов з південного боку скелі, впав долілиць, і тричі вклонився. Потім вони поцілували один одного, й розридались, хоч Давид плакав довше.

⁴²Нарешті Йонатан промовив до Давида: Іди з миром, і в чому ми обидва присягались в ім’я ГОСПОДНЄ, то нехай ГОСПОДЬ буде запорукою між мною і тобою, а також між моїми нащадками, та між твоїми нащадками повіки!