Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 Єремія 4 Bible Online

Єремія 4 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

Єремія 4

¹«Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, — слово Господнє, — то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш.

²А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.»

³Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками.

⁴Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, — і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших.

⁵Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині!

⁶Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя.

⁷Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться.

⁸Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній.

⁹І станеться в той день, — слово Господнє, — що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють.

¹⁰І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить!

¹¹Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати.

¹²Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними.

¹³Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі.

¹⁴Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні?

¹⁵Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить.

¹⁶Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас.

¹⁷Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, — слово Господнє.

¹⁸Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого.

¹⁹Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох.

²⁰Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить — мої опони.

²¹Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути?

²²Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.»

²³Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо — і не було на ньому світла.

²⁴Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались.

²⁵Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались.

²⁶Глянув, аж ось плодюче поле — пустиня, і всі його міста в руїнах — перед Господом, перед палким його гнівом.

²⁷Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту.

²⁸Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.»

²⁹Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця.

³⁰І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, — та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть.

³¹Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!»