Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 II Макавеї 7 Bible Online

II Макавеї 7 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

II Макавеї 7

¹Сталось також, що семеро братів з матір'ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину.

²Тоді один з них, говоривши за всіх, промовив так: «Про що маєш нас питати? Що хочеш від нас знати? Ми готові радше вмерти, ніж переступити батьківські закони.»

³Розгнівався цар і наказав розпекти на вогні грати та котли.

⁴Скоро вони були розпечені, він звелів тому, що говорив за всіх, утяти язик, обдерти з голови шкіру й у присутності інших братів та матері обтяти йому руки та ноги.

⁵А коли його, скаліченого на всьому тілі, звелів цар принести до вогню і пекти на ґратах, то він ще дихав. Як же дим з тіла, що смажилося на ґратах, розійшовся далеко, то інші брати з матір'ю піддавали один одному духу до відважної смерти, кажучи так:

⁶«Господь Бог дивиться згори й направду милість має до нас, як це Мойсей був ясно об'явив у пісні: І він матиме милість до своїх слуг.»

⁷Коли перший так помер, тоді привели другого на муки, і здерши йому з голови шкіру разом з волосям, спитали: «Чи їстимеш, заки розшматують тобі тіло член за членом?»

⁸А він відповів мовою своїх батьків: «Ні!» Тому й він переніс такі самі муки, як і перший.

⁹Віддихаючи ж востаннє, сказав: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, — до вічного життя.»

¹⁰Після того почали катувати третього. Йому наказано висунути язика, і він зробив так негайно, та, простягнувши відважно руки,

¹¹заявив безстрашно: «Я маю їх з неба й заради його закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь знов їх дістати».

¹²Тож сам цар і ті, що були з ним, здивувались душевній силі юнака, який не зважав на муки.

¹³А коли цей помер, підвели четвертого на ті самі важкі муки,

¹⁴а як він мав уже вмирати, то сказав: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що він воскресить його знову; для тебе ж воскресіння до життя не буде.»

¹⁵Опісля за тим привели п'ятого й заходились його катувати.

¹⁶Тоді він глянув цареві в вічі й мовив: «Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, що Бог покинув наш народ!

¹⁷Зажди, отже, то й побачиш велику його силу, і як він тебе й твоє потомство покарає.»

¹⁸Після цього привели шостого, який, мавши вмирати, сказав: «Не зводь себе даремно. Ми бо терпимо те з-за себе самих, бо ми грішили супроти нашого Бога; тому над нами й скоїлись предивні лиха;

¹⁹та не думай, що уникнеш кари, ти, що насмілився з Богом воювати.»

²⁰Незвичайно великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, що, бачивши як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа.

²¹Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність мужеським духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них:

²²«Не знаю я, як ви в моїм лоні з'явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла,

²³тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, — віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів.»

²⁴Антіох думав, що вона його зневажає, і боявся, щоб вона, йому на наругу, не звернула голосу наймолодшого, який ще лишився; почав отже його умовляти, і то не лише словами, але й під клятвою запевняв, що збагатить його, вчинить щасливим, ба навіть матиме його за друга й дасть йому великий уряд.

²⁵Якже ж юнак ніяк не хотів на те пристати, цар прикликав матір і заходився її намовляти, щоб вона дала хлопцеві рятівну пораду.

²⁶А що він довго умовляв, то вона й погодилась переконати сина.

²⁷Тож нахилившись над ним, почала вона глузувати з жорстокого тирана, кажучи так, батьківською мовою: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе.

²⁸Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом.

²⁹Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами.»

³⁰Ледве вона скінчила, як юнак сказав: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим.

³¹А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих!

³²Ми за свої гріхи страждаєм.

³³Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та він знову примириться з своїми слугами.

³⁴Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку,

³⁵бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить.

³⁶Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю.

³⁷Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що він — Бог єдиний;

³⁸та й щоб гнів Вседержителя, слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах.»

³⁹Розгніваний тим, цар мучив його ще гірше, ніж інших, бо дошкулила йому наруга.

⁴⁰Отак він і розлучився бездоганно із життям, звірившись повнотою на Господа.

⁴¹Останньою після синів померла й мати.

⁴²Нехай сказане про жертви та надмірні муки вистачить.