Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 Марко 5 Bible Online

Марко 5 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

Марко 5

¹Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську.

²І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа.

³Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв'язати;

⁴— раз-у-раз його зв'язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати.

⁵Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням.

⁶Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому

⁷і закричав великим голосом: "Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене!"

⁸Бо він сказав до нього: "Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!"

⁹Ще й спитав його: "Як тебе звати?" Той же відрік: "Легіон — мені ім'я, багато бо нас!"

¹⁰І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю.

¹¹А було там на узгір'ї велике стадо свиней, що паслося собі.

¹²Тож удалися до нього з проханням: "Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них."

¹³І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо — близько дві тисячі! — з кручі у море та й потопилось у морі.

¹⁴А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, — то й повиходили побачити, що сталось.

¹⁵Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, — той, що мав у собі легіон, — і полякались.

¹⁶І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих.

¹⁷Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць.

¹⁸І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому.

¹⁹Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: "Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою."

²⁰Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, — отож чудувалися всі.

²¹Коли Ісус переплив човном знову на той бік, зібралась до нього сила народу, і перебував він над морем.

²²Аж ось приходить один із старшин синагоги, Яір на ім'я, а побачивши його, упав йому до ніг

²³і благав його вельми, кажучи: "Дочка моя вже на сконі. Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила."

²⁴Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.

²⁵А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу

²⁶й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала, а допомоги ніякої не зазнала, — ба, навпаки, ще гірше було їй, —

²⁷почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі.

²⁸Мовляла бо: "Як доторкнуся до його одежі — видужаю."

²⁹І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом, як одужала від хвороби.

³⁰Ісус же, відчувши негайно у собі, що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав: "Хто доторкнувся до моєї одежі?"

³¹Учні ж його сказали йому: "Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш: Хто мене доторкнувся?"

³²Отож озирнувся навколо себе, щоб побачити ту, що вчинила так.

³³Жінка ж, налякана й тремтяча, — знала бо, що сталося з нею, — приступила, впала перед ним та й оповіла всю правду.

³⁴А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги."

³⁵Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: "Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя?"

³⁶Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: "Не бійся! Тільки віруй."

³⁷І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова.

³⁸Приходять вони до старшини синагоги в хату, — бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми.

³⁹Увійшов же й каже: "Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!"

⁴⁰І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало.

⁴¹Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: "Таліта кум" — що значить у перекладі: "Дівчино, кажу тобі, встань!"

⁴²І притьмом устало дівча й почало ходити, — років же дванадцять мало, — і нараз охоплені були всі дивом-дивенним.

⁴³Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, — і наказав дати їй їсти.