Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 Лука 22 Bible Online

Лука 22 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

Лука 22

¹Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха.

²І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу.

³Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох,

⁴і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати.

⁵Зраділи ті й згодилися дати йому гроші.

⁶І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу.

⁷Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху.

⁸Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, — сказав, — “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.”

⁹Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?”

¹⁰Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде,

¹¹і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху?

¹²І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.”

¹³Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.

¹⁴І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним.

¹⁵І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати,

¹⁶бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.”

¹⁷І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою,

¹⁸бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.”

¹⁹І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це — моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.”

²⁰Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша — це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.

²¹Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною.

²²Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.”

²³І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.

²⁴Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого.

²⁵Ісус сказав їм: “Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться.

²⁶Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник як слуга.

²⁷Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить.

²⁸Ви ті, що перебували зо мною у моїх спокусах,

²⁹і я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій,

³⁰щоб їли й пили за столом у моїм Царстві й сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля.

³¹О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю,

³²та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів.”

³³“Господи”, — сказав Петро до нього, — “з тобою я готовий піти й у тюрму, й на смерть.”

³⁴А Ісус мовив: “Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, мене не знаєш.”

³⁵Далі сказав їм: “Як я вас посилав без калитки, без торби та взуття, хіба вам чого бракувало?”

³⁶“Нічого”, — відповіли. Він же до них промовив: “А тепер — хто має калитку, нехай її візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч.

³⁷Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: Його зараховано до злочинців, — бо те, що стосується до мене, кінця доходить.”

³⁸Вони казали: “Господи! Ось два мечі тут.” А він відповів їм: “Досить!”

³⁹Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.

⁴⁰Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.”

⁴¹І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися:

⁴²“Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!”

⁴³Тоді з'явився йому ангел з неба, що підкріплював його.

⁴⁴Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю.

⁴⁵Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку.

⁴⁶І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!”

⁴⁷Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати.

⁴⁸А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”

⁴⁹Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?”

⁵⁰І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.

⁵¹Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його.

⁵²Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями!

⁵³Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.”

⁵⁴Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека.

⁵⁵І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними.

⁵⁶Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!”

⁵⁷А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!”

⁵⁸Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, — каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!”

⁵⁹А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!”

⁶⁰Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень.

⁶¹І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.”

⁶²І, вийшовши звідти, заплакав гірко.

⁶³Тим часом люди, що держали його, б'ючи його, над ним знущалися

⁶⁴і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?”

⁶⁵І багато іншого, глузуючи, говорили на нього.

⁶⁶Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій

⁶⁷і казали: “Коли ти — Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите;

⁶⁸а якщо вас спитаю, ви не відповісте.

⁶⁹Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.”

⁷⁰А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.”

⁷¹“Навіщо нам ще свідки”, — сказали ті, — “самі ми чули з уст його.”