Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 Второзаконня 32 Bible Online

Второзаконня 32 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

Второзаконня 32

¹«Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!

²Нехай, як дощ, накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.

³Бо ім'я Господнє прославляю: воздайте славу нашому Богові!

⁴Він — скеля; звершені його діла, бо всі його дороги — справедливість; Бог — вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!

⁵Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!

⁶То так оддячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий? Хіба ж не він— твій батько, твій Творець, що створив тебе і тебе підтримує?

⁷Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду! Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.

⁸Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом синів Ізраїля:

⁹Господня ж частина — народ його, Яків — уділ його насліддя.

¹⁰Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока.

¹¹Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах.

¹²Господь один водив його, не було з ним чужого бога.

¹³Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля; давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого;

¹⁴Коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят, башанських баранів, козлів, з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона — вино шипуче.

¹⁵Потовстішав Єшурун та й вибуяв; став ситний, вгодований, грубий; і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала.

¹⁶Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували.

¹⁷Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували.

¹⁸Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.

¹⁹Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних.

²⁰Та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони бо — кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.

²¹Вони збудили ревнощі мої небогом, розгнівали мене своїми бовванами; а я збуджу їх ревнощі ненародом, я роздратую їх — людом глупим.

²²Бо вогонь мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.

²³Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої;

²⁴Вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта. Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів.

²⁵Ззовні меч убиватиме, а всередині — жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом.

²⁶Сказав би я: знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людей;

²⁷Якби я не боявся глуму ворога, щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а не Господь усе це вчинив.

²⁸Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає.

²⁹Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде.

³⁰Як міг би один тисячу гнати, а двоє — пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув?

³¹Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.

³²Лоза бо їхня — лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград — полин, гіркота — їхні грона.

³³Вино їхнє — їдь гадюча, погубна отрута гадів.

³⁴Хіба ж не сховане це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці?

³⁵Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться; бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить.

³⁶Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.

³⁷Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали?

³⁸Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили? Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть!

³⁹Дивіться отже, що я, я — Бог, і нема Бога окрім мене; я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю; ніхто з руки моєї не врятується.

⁴⁰Бо я зведу руку мою до неба і скажу: Я живу вічно!

⁴¹Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість. Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу.

⁴²Напою кров'ю мої стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів.

⁴³Радуйтеся, народи, з його людом; бо він помститься за кров своїх рабів, він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить.»

⁴⁴Прийшов Мойсей і промовив усі слова тієї пісні, до вух народові, він сам і Ісус Навин.

⁴⁵Коли Мойсей скінчив промовляти ці слова до всього Ізраїля,

⁴⁶то сказав ще їм: «Візьміть собі до серця всі слова, якими я вас сьогодні остерігаю, і повідайте їх вашим дітям, щоб вони виконували пильно слова цього закону.

⁴⁷Бо це не пусте для вас слово; це — життя ваше, цим словом ви житимете довго на землі, куди ви, перейшовши Йордан, ідете, щоб її зайняти.»

⁴⁸Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами:

⁴⁹«Зійди на ці гори Аварім, на Нево-гору, яка в землі Моав, проти Єрихону, і подивись на Ханаан-землю, яку даю синам Ізраїля у власність;

⁵⁰ти помреш на горі, що на неї зійдеш, і приєднаєшся до свого народу, як Арон, твій брат, помер на Гор-горі і приєднався до свого народу,

⁵¹бо ви були мені невірні серед синів Ізраїля над водами Меріва-Кадешу, у Сін-пустині, тим що не явили своєї святости серед синів Ізраїля.

⁵²Ось чому ти її тільки побачиш перед собою, туди ж не ввійдеш, у ту землю, що її я дав синам Ізраїля.»