Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 Йоан 11 Bible Online

Йоан 11 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

Йоан 11

¹Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.

²Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.

³Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»

⁴Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»

⁵Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.

⁶Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.

⁷Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»

⁸Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»

⁹Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.

¹⁰Коли ж хто-небудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»

¹¹Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»

¹²А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»

¹³Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.

¹⁴Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,

¹⁵і радію я за вас, що мене там не було, — щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»

¹⁶Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»

¹⁷Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.

¹⁸Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,

¹⁹і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.

²⁰Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.

²¹Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, — мій брат не вмер би!

²²А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»

²³І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»

²⁴«Знаю, — каже до нього Марта, — що воскресне у воскресіння, дня останнього.»

²⁵А Ісус їй: «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!

²⁶Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки. Віриш тому?»

²⁷«Так, Господи, — каже йому, — вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»

²⁸Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»

²⁹Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.

³⁰Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.

³¹Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.

³²Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»

³³Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,

³⁴запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»

³⁵Заплакав Ісус.

³⁶І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»

³⁷А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»

³⁸І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.

³⁹«Відкотіть камінь», — звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»

⁴⁰«А хіба я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»

⁴¹Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!

⁴²Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»

⁴³А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»

⁴⁴І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»

⁴⁵І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

⁴⁶Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.

⁴⁷Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!

⁴⁸Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»

⁴⁹Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,

⁵⁰то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»

⁵¹Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року, пророкував, що Ісус мав умерти за народ;

⁵²і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.

⁵³Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.

⁵⁴Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.

⁵⁵А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.

⁵⁶Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»

⁵⁷Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.