Read Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 I Самуїл 20 Bible Online

I Самуїл 20 - Святе Письмо, Переклад Івана Хоменка, 1963 bible

I Самуїл 20

¹Давид же втік із Найоту, що в Рамі, прийшов і сказав до Йонатана: «Що я вчинив? Яка моя вина? Який мій гріх перед твоїм батьком, що він напосівся на моє життя?»

²Той йому відповів: «Ніколи того не буде! Ти не помреш! Мій батько не чинить нічого ні великого, ні малого, не виявивши попереду мені того. Чого мій батько мав би ховати те від мене? Ні, неможливо!»

³Давид відповів: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок.»

⁴Тоді Йонатан сказав Давидові: «Кажи, чого бажаєш, щоб я зробив для тебе.»

⁵І Давид сказав до Йонатана: «Дивись, узавтра новомісяць, і мені належиться сидіти з царем за столом; але ти відпусти мене, й я сховаюсь до вечора третього дня.

⁶Коли твій батько зауважить мою відсутність, ти скажеш: Давид випросив у мене, щоб піти йому швидко в своє місто Вифлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини.

⁷Коли він скаже: Добре! — тоді слуга твій може бути певний. Коли ж він скипить гнівом, то знай, що він замислив якесь лихо.

⁸І тоді ти зроби милость слузі твоєму, ти ж бо ввійшов у Господню умову з твоїм слугою; а коли на мені є яка провина, то вбий ти мене! Чого бо то мене вести до батька твого?»

⁹Йонатан відрік: «Не бути цьому, щоб я, довідавшися, що замір мого батька вчинити тобі якесь лихо невідкличний, не сповістив тебе про те!»

¹⁰Давид спитав Йонатана: «Хто мене сповістить, коли твій батько відповість сердито?»

¹¹Йонатан сказав до Давида: «Ходи лишень та вийдемо в поле.» І от коли вони обидва вийшли в поле,

¹²Йонатан і каже до Давида: «Свідком мені Господь, Бог Ізраїля: взавтра або позавтра о цій порі я вивідаю мого батька, і коли буде він прихильний до Давида, я пошлю до тебе й сповіщу тебе про те.

¹³Нехай Господь відплатить Йонатанові та ще й причинить, якщо я, (довідавшись), що мій батько схотів би навести на тебе лихо, не сповіщу тебе і не відішлю тебе; ти підеш собі в мирі, й нехай Господь буде з тобою, як він був із моїм батьком.

¹⁴О коли б ти, якщо я буду жити, вчинив мені Господнє милосердя! А як умру,

¹⁵не віднімай твоєї милости від мого дому повіки. І коли Господь викорінить з лиця землі ворогів Давида геть до одного,

¹⁶нехай ім'я Йонатана не буде викорінене з дому Давида; нехай Господь не пощадить ворогів Давида!»

¹⁷І Йонатан заприсяг знову Давидові свою любов, любив бо його так, як свою душу.

¹⁸І сказав Йонатан до нього: «Узавтра новомісяць, і про тебе будуть питати, бо твоє місце буде порожнє.

¹⁹Але позавтра про тебе ще більше будуть питати, тому підеш на місце, де ти був ховався в день тієї пригоди, й сидітимеш коло того горбочка.

²⁰Я ж післязавтра пущу стріли, наче б стріляв у мету.

²¹І ось як я в той бік пошлю хлопця, кажучи: Йди, шукай стріли, і скажу хлопцеві: Ось стріла перед тобою, візьми її, — то ти приходь, бо все гаразд, нічого не коїться, так певно, як живе Господь.

²²Коли ж я скажу юнакові: Он стріла далі за тобою, — тоді йди геть, бо Господь тебе відсилає.

²³Щождо розмови, що була між нами, то нехай Господь буде свідком між мною і тобою назавжди.»

²⁴І сховавсь Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів цар до столу їсти.

²⁵Сидів цар на своїм звичайнім місці, при стіні, Йонатан проти нього, Авнер же сів побіч Саула, а Давидове місце було порожнє.

²⁶Саул того дня не сказав нічого, бо думав, це так сталося, бо він не чистий, не очистився.

²⁷На другий день новомісяця місце Давидове знову зосталось порожнім, і Саул сказав до Йонатана, свого сина: «Чом син Єссея ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду?»

²⁸Йонатан відповів Саулові: «Давид випросився в мене піти у Вифлеєм.

²⁹Відпусти мене, — він каже, — будь ласкав, бо в нас у місті родинна жертва, й брати мої мені веліли прибути. Коли, отже, твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів. Через це він не прийшов до царського столу.»

³⁰Скипів Саул гнівом на Йонатана і сказав до нього: «Ти, сину ледащиці, гадаєш, що я не знаю, що ти здружився з сином Єссея на сором собі самому й на сором матері твоїй.

³¹Поки син Єссея житиме на землі, ні ти, ні твоє царство не встоїться. Оце ж пошли за ним, хай приведуть його до мене: він мусить умерти!»

³²Йонатан відповів батькові своєму Саулові, кажучи до нього: «За що йому вмирати? Що він зробив?»

³³Тут Саул розмахнувсь на нього списом, щоб його влучити, й тоді Йонатан зрозумів, що його батько постановив Давида вбити.

³⁴Устав Йонатан з-за столу в палкому гніві й того другого дня в новомісяці не їв нічого, бо вболівав за Давида тому, що його батько був його зневажив.

³⁵Другого дня вранці Йонатан вийшов у поле, як був умовився з Давидом, а був при ньому молодий хлопець.

³⁶І каже своєму хлопцеві: «Біжи но, шукай стріли, що я буду пускати.» І побіг хлопець, а Йонатан випустив стрілу понад ним.

³⁷Якже хлопець прибув до місця, де була стріла, що випустив Йонатан, Йонатан гукнув до хлопця, кажучи: «Чи не лежить стріла геть дальше за тобою?»

³⁸Йонатан знову гукнув до хлопця: «Біжи хутенько, не спиняйся!» Хлопець Йонатана підняв стрілу й приніс її своєму панові.

³⁹Хлопець же не знав нічого; лиш Йонатан з Давидом знали, про що йдеться.

⁴⁰Йонатан передав зброю хлопцеві, що був при ньому, й звелів йому: «Йди, віднеси в місто.»

⁴¹І пішов хлопець, а Давид устав з місця, що біля горбочка, припав лицем до землі та й уклонився тричі. Потім поцілувалися обидва й плакали один над одним ревно.

⁴²Тоді Йонатан сказав до Давида: «Йди в мирі! Щождо того, що ми обидва заприсяглися в ім'я Господнє, то хай Господь буде між мною і тобою, і між моїм потомством і твоїм повсякчасно.»