Read Біблія в пер. Івана Огієнка, 1962 Вiд Івана 11 Bible Online

Вiд Івана 11 - Біблія в пер. Івана Огієнка, 1962 bible

Вiд Івана 11

¹Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.

²А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.

³Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!...

⁴Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.

⁵А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.

⁶А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.

⁷Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.

⁸Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?

⁹Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.

¹⁰А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.

¹¹Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.

¹²А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.

¹³Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.

¹⁴Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.

¹⁵І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.

¹⁶Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.

¹⁷Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.

¹⁸А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п'ятнадцять.

¹⁹І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.

²⁰Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.

²¹І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат...

²²Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!

²³Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!

²⁴Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.

²⁵Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.

²⁶І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?

²⁷Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.

²⁸І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!

²⁹А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.

³⁰А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.

³¹Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.

³²Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!

³³А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,

³⁴і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!

³⁵І закапали сльози Ісусові...

³⁶А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!

³⁷А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?

³⁸Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.

³⁹Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі...

⁴⁰Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?

⁴¹І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.

⁴²Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене.

⁴³І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!

⁴⁴І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив...

⁴⁵І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.

⁴⁶А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.

⁴⁷Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?

⁴⁸Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!

⁴⁹А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте,

⁵⁰і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!

⁵¹А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,

⁵²і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.

⁵³Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.

⁵⁴І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями.

⁵⁵Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.

⁵⁶І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?

⁵⁷А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.